ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ЯК ПРАКТИЧНИЙ КОНЦЕПТ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Анотація

У статті аналізується ідея інклюзивної освіти як практичного компоненту соціальної справедливості. Розвиток інклюзивної освіти передбачає зміну освітньої парадигми. Інклюзія будується на принципі доступності освіти для всіх учнів, які перебувають у складних життєвих ситуаціях, а не лише для людей з інвалідністю.
Інклюзивна освіта - це перехід від теорії постулатів, правил, моделей, що стосуються виключно осіб з обмеженими можливостями здоров’я, до освітньої системи яка включає дітей з особливими освітніми потребами. Це є значним зрушенням у сфері освіти до комплексного, цілісного підходу, заснованого на інтересах дитини (учня).
Подібний підхід вимагає створення та реалізації концепції соціальної справедливості та подолання дискримінації у різних її формах, розробки стратегії підготовки та підвищення кваліфікації педагогів та адміністративних працівників, відкриття централізованих ресурсних центрів та соціально орієнтованих програм, залучення батьків як суб’єктів суспільства, розвитку мультивідомчої співпраці та взаємодії всіх зацікавлених сторін на локальному рівні, управління на рівні закладу освіти, планування освіти для всіх, глобального партнерства, вирішення проблем раннього втручання.
Важливість інклюзивного навчання безсумнівна, і стосується вона як дітей, що нормально розвиваються, так і дітей з особливими потребами. Перші під час включення у процес навчання переконуються у цьому, що є і інші діти, не такі, як вони самі, але до яких потрібно ставитися як до себе, і приймати цих дітей такими якими вони є; інші, тобто аномальні діти, будучи прийнятими, мимоволі виявляються більш соціалізованими та інтегрованими в соціум. Однак, реальні результати інтеграції (у вигляді терпимої взаємодії та прийняття інших якими вони є) проявляються повільно, і передбачають достатню просунутість у готовності батьків дітей з нормальним психічним розвитком до того, щоб їхні діти могли навчатися спільно з дітьми, що потребуть особливого ставлення.
Тенденція конструктивного переосмислення накопиченого в Україні досвіду багато в чому пов’язана і з подоланням ще недавно культивованого нами негативістського підходу до світового досвіду виховання дітей з особливими освітніми потребами. Оскільки знаходження балансу цих підходів у теорії та практиці сприятиме визначенню прийнятних шляхів у реалізації інклюзивної освіти в нашій державі.